– Ростиславе Анатолійовичу, цього літа юніорська збірна з пляжного гандболу вперше виборола бронзу чемпіонату Європи в Болгарії. Наскільки важким був шлях до цих медалей, і що найскладніше було у підготовці юної команди?
– До цих медалей ми готувались майже чотири роки. Все розпочиналося в Черкасах в 2017-му. Тоді вирішували хто очолюватиме цю збірну. Були дискусії, був оголошений конкурс. Тренери подавали свої резюме. В тому числі і я це зробив, побудував свій план підготовки. Мені довірили цю збірну і ми розпочали тяжку роботу. Звичайно хотілося б виступити краще, але вийшло як вийшло. Що було складно? Насправді і часу небагато ми мали, не було в нас достатньо спарингів, які б ми хотіли ще провести. Я маю на увазі турніри перш за все за кордоном. Ми обмежувались іграми внутрішнього чемпіонату. Намагалися провести тренувальні збори. За цей час було переглянуто багато дітей цього віку, в яких ми бачили потенціал. Спробували їх і на зборах, подивилися на них на практиці. Тобто була проведена велика робота. Перш за все скажу, що цей вік мав брати участь у Юнацьких Олімпійських іграх і тому ці змагання були дуже цікаві як для мене, так і для хлопців. Взагалі ми дуже загорілися цією ідеєю. Але вмішалася пандемія, яка трішки скорегувала нашу підготовку. Була відмінена перш за все Юнацька Олімпіада і ми були сильно розчаровані цим. Але зупинятися на півдорозі не стали. І слава Богу, що нам вдалося поїхати і виступити на чемпіонаті Європи. Тому скажу, що шлях до нагород був досить непростий, але ми дуже тішимося що в нас вийшов такий загальний результат. Насправді, хотілося б більшого. Але я вважаю, що бронзові медалі це досить непогано і ще плюс як бонус наша команда кваліфікувалася на чемпіонат світу серед юніорів. Знову ж таки повертаючись до пандемії, то потрібно зазначити, що були відмінені, а точніше перенесені на чотири роки Юнацькі Олімпійські ігри і на рік перенесена світова першість, яка мала б відбутися цього літа в Португалії. Але міжнародна федерація гандболу перенесла світовий форум на наступний сезон. Юнацька Олімпіада мала відбутись у 2022-му році, а її перенесли на 2026-й. Пройде вона, як і планувалась в Дакарі, в Сенегалі. Але командою, яка виборола історичну бронзу для України на цих змаганнях ми вже не виступимо. Це буде інший вік. Якщо все буде добре і без форс-мажорів, то по плану в наступному ріці ми маємо чемпіонат світу в Португалії серед цієї вікової категорії, юнаки 2004 р. н. і молодше.– Якщо глянути на склад юніорської збірної то це переважно хлопці з Західного регіону і декілька представників Одеської області. Чому так, пляжний гандбол більш розвинутий в цих регіонах?– Перший критерій відбору до цієї збірної – це було бажання самих хлопців тренуватися і грати в пляжний гандбол. І скажу, що не у всіх було заохочення у свою відпустку йти і працювати на піску. Це був перший момент. В принципі зараз географія чемпіонату України досить широка. Ми відбирали найсильніших гравців і не дивилися хто з якого регіону. Звичайно Одеська область є традиційною кузнею кадрів пляжників. Вона має кращі умови підготовки. Але я думаю що це ще й залежить в першу чергу і від бажання тренерів займатися цим видом спорту. Тому це не був якийсь особливий відбір по регіонах, просто так вийшло.– На що в першу чергу звертає увагу головний тренер команди при відборі кандидата у національну збірну?– Повторюсь, перше це бажання самих гравців. Друге – це їхня майстерність і третє, це як вони слухають тренерський штаб і як сумлінно і якісно виконують наші завдання. Це три таких важливих критерії для мене.– В фіналі за третє місце команда зіграла зі збірною Хорватії. Чи не було у хлопців якогось побоювання чи хвилювання перед вирішальним матчем?– Ми намагалися хлопців трішки розслабити, забрати хвилювання і навпаки щоб вони заспокоїлись. Щоб вони показали ті найкращі якості, що в них були. Намагалися зняти з них цей тягар відповідальності, що вони мають виграти будь якою ціною. В принципі до цього матчу, як і до всіх інших ми готувались, переглядали суперників, говорили як ми маємо грати в захисті та в атаці, а в кожному матчі ми налаштовувались тільки на перемогу. В якихось іграх виходило трішки краще, в якихось гірше але я вважаю, що в принципі на цьому чемпіонаті ми виступили стабільно. Знову ж таки повторюсь, що в нас не було досвіду зіграності в турнірах такого рівня. Тому можливо десь нам не вистачило майстерності.– Вам як тренеру, який матч більш за все запам’ятався?– Напевно більше запам’ятався останній матч з Хорватією. Все ж таки емоції які були присутні після тієї гри, після цих медалей вони перекрили весь чемпіонат, до чого ми прагнули. Чесно кажучи я особисто не встиг насолодитись цією перемогою, ще не переглядав жодного матчу. Так вийшло що після цього чемпіонату у мене був ще один турнір. І зараз багато роботи в команді, тому як буде час переглянути, обов’язково подивлюсь ці матчі і гляну на все це з холодною головою. Кожна наша гра була цікава по-своєму. Але найсильнішими є емоції після фінального матчу за бронзу.– Якщо взяти трійку лідерів чемпіонату Європи – це Швеція, Іспанія і Україна. Чим саме поступається наша збірна своїм конкурентам?– Мені важко сказати яка в них була підготовка і порівнювати з нашою. В кожної команди є свій стиль гри для того щоб показати кращий результат. Мені важко пояснити в чому різниця і де ми поступаємось. Як на мене нам все ж таки не вистачило досвіду. Я знаю, що у чемпіонаті Іспанії беруть участь дуже багато команд і в них взагалі хлопці займаються гандболом набагато більше часу, ніж у нас. У них все ж таки більший ігровий досвід. Тому десь іспанці були впевненіші, ніж ми. Їхня збірна працювали на дуже гарних швидкостях, вони дуже гнучко змінювали тактику, як в захисті так і в нападі. Тому незважаючи на юний вік гравців, іспанці досить впевнено трималися протягом всього чемпіонату. Що стосується Швеції, то мені одразу кинулися в очі їхнє вміння реалізувати моменти в атаці. Дуже спокійно вони це робили і навіть, коли у фіналі були буліти було видно, що вони навіть, не хвилювалися. Шведи рішуче підходили і кожен гравець реалізовував свою спробу. Нам напевно десь не вистачало цієї впевненості, яка звичайно підкріплюється майстерністю і досвідом. Тому я вірю, що в нашої все попереду і вже маючи за плечима досвід чемпіонату Європи, ми будемо мати ще й досвід чемпіонату світу.– Бронза чемпіонату Європи була очікувана чи все ж таки це стало приємною несподіванкою?– Коли в Черкасах чотири роки тому ми мали розмову за цю збірну, вирішували кому її довірити і які завдання перед нею стоять, я, бачачи потенційних кандидатів в збірну, твердо вірив і націлювався тільки на медалі. Тому що четвірка кращих чемпіонату Європи гарантувала нам вихід до світової першості, а там мав би бути відбір і на Юнацькі Олімпійські ігри. Тому не потрапляючи в першу четвірку у Варні, про Олімпіаду можна було б і не мріяти. А оскільки в мене мрія – Олімпійські ігри, тому ми працювали на кращий результат. Не скажу що бронза була гарантована, але очікувана.– Якщо говорити за чоловічу команду, якою Ви теж керували, як оцінюєте її виступ на континентальній першості?– Невдалий виступ національної чоловічої збірної має свої об’єктивні причини. По-перше, нам не вдалося зібрати оптимальний склад команди з різних причин. Когось не відпустили, хтось відмовився, хтось травмувався. І тим складом, якими ми поїхали у Болгарію, ми розраховували як мінімум потрапити у кращу вісімку і спробувати все ж таки поборотися за медалі, та за вихід на чемпіонат світу. Для цього ми теж зробили немало. Та в перший день у нас травмувався один із лідерів команди – Віталій Горовий. І на жаль без нього нам не вдалося зачепитися за кращий результат. Я скажу, що в перший день ми показали досить непогану гру. Але повторюсь ця травма, і те що не всі змогли приїхати на чемпіонат Європи дало такий результат, який ми отримали – це чотирнадцяте місце у загальному заліку.– Резюмуючи наше інтерв’ю, як би Ви охарактеризували пляжний сезон 2021 для українських збірних?– Якщо взяти загалом, то звичайно що отримавши медалі з юніорами в цьому сезоні його можна вважати успішним. Але ще хотілося б краще виступити з національною збірною, щоб кваліфікуватися до чемпіонату світу. Тому з юніорами ми зробили гарну роботу і отримали хороший результат. Що стосується чоловічої збірної це для мене був дебютний сезон і повторюсь, з об’єктивних причин він видався не досить успішним. Сподіваюсь, що перемоги разом з національною збірною у нас ще попереду.
Оксана Стешенко, прес-служба АПГУ.
Фото:БФГЦього року українському пляжному гандболу виповнюється 20...
34 команди у найбільшому молодіжному чемпіонаті Європи...
Чемпіони України 2019: Дніпрянка Херсон та Волинська обл.