«Намагатимусь довести, що я гідний грати в національній збірній»

Ім’я Юрія Шамрило добре відоме у пляжному гандболі. Гравець національної команди вже багато років захищає ворота української дружини на міжнародних пляжних форумах. А нещодавно голкіпер, після тривалої паузи, знову був викликаний до лав збірної. У складі національної команди воротар зіграв два кваліфікаційних матчі на Євро-2022. Це і послужило приводом для нашого дзвінка. Говорили про збірну, пляжний гандбол та успіхи у сезоні в цілому.

– Юрій, останній раз ти грав за збірну в 2013-му році. Наскільки неочікуваним був виклик у національну команду цього разу?

– У своєму недавньому інтерв’ю федерації гандболу я сказав, що для мене головне не перегоріти. Тому що я вже наступав на ці граблі. Сім років тому я дуже хотів себе проявити і завелике бажання, навпаки мені нашкодило. Тобто я не зміг підійти до ігор з холодною головою. Що стосується цього разу, то виклик до збірної, чесно кажучи, був неочікуваним і приємним. Я завдячую цим шансом наставнику.

– Як взагалі отримав запрошення у збірну?

– Офіційних листів ніяких не було (посміхається). Головний тренер збірної Микола Степанець написав мені у Фейсбук, а точніше подзвонив. І перша його фраза була «Юра, привіт. Чи готовий ти грати за збірну?». Я сказав, що звісно готовий. І в принципі далі ми почали говорити вже по деталях. На мою думку, не може бути не зацікавленості в іграх за збірну, це як апріорі. Це – престижно, дуже круто і перспективно. Тут ми захищаємо честь своєї країни. Безпечно я отримав задоволення від пропозиції, але такої прямо ейфорії не було. Тут одразу налаштовував себе на думки про підготовку і я вже подумки будував міні-план своїх тренувань, щоб приїхати в збірну і показати себе в найбільш оптимальній формі.

– Як швидко адаптувався у національній команді?

– Безперечно без адаптації ніяк. Треба звикати, багато ігрових нюансів. Але у мене, як у воротаря, є співвідношення із захисниками. Звичайно не таке велике, як у польових гравців. До команди я звик швидко, ніяких нарікань не мав. Мені було файно. Взагалі тиждень підготовки пройшов у дружній атмосфері. Всі приїхали з настроєм грати і вигравати. Це відчувалося з першого дня. Цей факт мені найбільше сподобався. Така атмосфера вона надихає тебе показати все, на що ти здатен на майданчику. Вважаю, Микола Степанович зробив для збірної все що міг. І за такий короткий термін підготував команду. Було дуже багато тактичних дій. Щодо мене, рахую, в матчах де я захищав ворота, найбільших помилок допустив з крайніми гравцями. Не зовсім справився у грі один на один.

– Два відбіркових матчі – один суперник. Що можеш сказати про ці ігри?

– На мою думку, було трішки складно, в плані психології і емоцій – за три дні зіграти два матчі. Настрій на першу гру був дійсно просто космічним. Відчувалась навіть, невелика напруга. Ми вийшли заряджені і це було помітно одразу. У захисті хлопці круто відстояли. Видно було самовіддачу команди. А от на другий матч, мені здається, нас трохи не вистачило морально. Ми дуже багато виклались у першій грі і просто не встигли відновитись. Це так на мою думку. Росіяни на першу гру не мали такого настрою, можливо це і зіграло свою роль у підсумку. Вони не так вигоріли у стартовому матчі і їм було легше відновитися на другу зустріч. Ну і плюс ще далась взнаки і фізична втома. Багато хлопців, які грали всі шістдесят хвилин в першому матчі, так само були задіяні і в другій грі. Гандбол це не монотонний вид спорту. Тут рваний темп, ситуація постійно змінюється. І на це все витрачаються великі розумові і фізичні сили.

– На старті першого матчу ти вийшов у ворота. Наскільки приємною була така довіра наставників?

– Складно так сказати. Звісно було приємно, але це я вже усвідомлював після матчу. Це вже історія, я вийшов в основі в складі національної збірної своєї країни. Це безперечно дуже круто. Але на той час, перед грою, я про це не думав. Був налаштований на сам матч. Ти відчуваєш всю відповідальність, розумієш, що вас лише двоє воротарів і це навіть, трішки психологічно давить. Я зіграв у збірній після великої перерви. Але я так не вважаю. Мене викликали до лав національної команди двічі – один раз на перегляд, другий раз на офіційні матчі, після цього більше не грав. Так що для мене цей шанс, який зараз мені випав здається більше першим, ніж сім років тому.

– Цього літа, через незручність проведення чемпіонату (через карантин їх довелося перенести на місяць пізніше) ти не грав у пляжний гандбол. На тебе якось вплинула відсутність практики ігор на піску?

– Ми дійсно були налаштовані грати і поїхати на кваліфікаційні матчі, які повинні були відбутись в Грузії. Та коли почався цей карантин, пандемія застала нас досить неочікувано, в середині березня. Тоді, чесно зізнаюсь, я ще не думав так сильно про пляжний гандбол, тому що я не розумів, що відбувається. На той момент я був у Франції, людей садили на глобальний карантин. Рух на вулицях був обмежений. Це для мене був жах. Я думав як буде взагалі наш чемпіонат.

Було неприємно пропускати і пляжний сезон. Бо для мене це свого роду тонус. Коли ти їздиш кожного року на ігри, ти так би мовити в тренді. Ви граєте, дивитесь може якісь там нові фішки з’явилися і стараєтесь не відставати від інших. Пляжний гандбол для мене це – хобі, але відношусь я до нього абсолютно серйозно. Це більше для душі. Така приємна фізична активність. І її в цьому сезоні дійсно не вистачало. Тим паче у нас такий дружній колектив. Але я маю надію, що ми все надолужимо.

– Зараз в Україні всі матчі Суперліги відбуваються без глядачів. Як Франція переживає період карантину? Чи проходять ігри?

– Найцікавіше, що коли я був у Мінську була велика вірогідність, що чемпіонат третього дивізіону буде призупинено. Але мені повідомили, що ігри продовжуватимуться. Після збірної я повернувся до Франції і матчі третього дивізіону, в якому виступає моя команда, скасували. Така тут ситуація. Мені здається, що зараз багато країн ще й досі не знають, що робити з цією пандемією і імпровізують на ходу. У Франції також обмежена спортивна активність, масові заходи анульовані або перенесені. Зараз карантин по всій території Франції. Рух також обмежений. Потрібно скачувати таку електрону декларацію, типу додатка. Вводити туди свої прізвище, ім’я та адресу. Якщо вам треба кудись вийти, ви обираєте причину і час. За цим тут дуже пильно стежать.

– Зараз тренуєшся вдома, чи збираєтесь певними групами із командою?

– На жаль, зараз ми не тренуємось. Бо є обмеження масових заходів, а тренування по факту являється таким. Тому клуб на вимушеній перерві. Я так розумію, ці карантинні обмеження відбуваються виходячи зі статистики захворювань. Якщо вона поліпшиться, то і карантин у країні послабшає. Можливо і чемпіонат відновиться. Зараз я поїду додому в Україну, у мене там сім’я. Ще не перевіз її до Франції. Зараз ми діємо також по обставинам, бо є речі які від нас не залежать. У Франції в мене не було змоги тренуватися самостійно. Розпочну свої заняття вже у Луцьку. Буду бігати кроси та підтримувати свою фізичну форму. Можливо наш чемпіонат відновиться в грудні, а можливо вже після нового року. Контракт із клубом «Ам’єн» у мене був розрахований на два роки, потім я підписав ще на два. Тобто зараз граю вже третій рік поспіль. В цьому сезоні ми провели п’ять матчів три із яких виграли, одна нічия і один програш. Головна мета нашої команди на цей сезон – дограти чемпіонат.

– Наступного разу збірна збереться вже у березні. Якщо тебе викличуть, приїдеш?

– Якщо мене викличуть то я приїду при будь-яких умовах. А чи викличуть, це вже вирішувати тренеру. Чи показав я себе супер на цих іграх? Рахую, що ні. Свою першу гру оцінюю як середню, а друга була слабенька. Говорю як воно є. Якщо мене знову викличуть у збірну, намагатимусь довести, що я гідний грати в національній команді. Так, високий клас збірної для мене був відчутний, але це не прірва. В нашій третій лізі не так багато професійних клубів, але їх рівень достатньо високий. Що я відчув у збірній? Трішки сильніший підхід. Але я зможу все надолужити.

Оксана Стешенко, прес-служба АПГУ

Фото: ФГУ